Моя сім’я – Армія

Моєму доброму товаришу, прототипу героя цієї історії

Коли масивна металева брама військової частини у Старичах закрилася за моєю спиною, я нарешті відчув себе в дома. Кілька місяців валандання та переконування військових комісарів. Купа довідок, характеристик, дипломів і відзнак. І я таки в армії.

Мені – новоспеченому контрактнику, у свої 29 років, насправді було страшно. Як для людини, що не служила строкової військової служби – усі ці розповіді про нестатутні відносини – “дідівщину”, знущання, як фізичні, так і моральні, додавали особливого шарму.

Однак я свій вибір зробив.

У мене було два кардинальних варіанти. Коли в нашій країні почалася війна, я бачив лише два виходи із ситуації.

Перший – забити на весь свій патріотизм, виїхати за кордон. Мій давній друг вже кілька років живе в Берліні, хата, діти, робота і так далі. Не раз мене кликав до себе.

Ну і другий варіант – продовжувати бути активним та корисним для України. Я вибрав другий.

Я на той час добре заробляв, продаючи квартири у ріелторській конторі. Але бачучи усю цю корупцію в країні, а ще й російську агресію я зрозумів – майбутнє держави за Збройними Силами.

Лише армія, боронячи країну від зовнішнього ворога, може залишити нам незалежність.

Якщо відверто – мої співробітники із мене сміялися. У далекому від боїв, затишному Львові, із високими навіть як для столиці зарплатами, мої колеги не надто переймалися тим, як це все буде далі.

Але мені хотілося відчувати якусь стабільність і впевненість у завтрашньому дні. І переконаність, що лише військо зможе мені це дати, переважила затишний офіс та доларову зарплату.

З іншого боку – усі останні роки я був самотнім. Реально – мені було одиноко. Не те, щоб я якийсь там депресивний пацан, але завжди хотілося такого домашнього затишку. Відчувати за когось відповідальність, та й натомість мати надійне плече.

Забігаючи наперед – вже в Старичах, у 184-ому Навчальному Центрі,  за чотири місяці “курсу молодого бійця”, я отримав аж тридцять! братиків.

Без дитинства

Я ніколи себе не уявляв військовим. Адже любив свободу та незалежність. Армія для мене уявлялася підпорядкуванням волі, обмеженням дій та вибору. А я із раннього дитинства був самостійним.

Хоча –  дитинства, як такого в мене не було. У сім років батько розійшовся із матір’ю, і ми з братом-близнюком Володимиром поперемінно жили то тут то там.

Спочатку з батьком. Великий особняк. Затишний сад. І це неподалік центру Львова. Усе б нічого  –  та нова дружина батька і її двоє дітей додавали особливого шарму нашим дитячим рокам. Вікторія, звали, так би мовити “мачуху”, систематично витягувала з батька гроші аби влаштувати своїм дітям гарне життя.

Численні репетитори, англійська, великий теніс і поїздки на море. Це все було для них. Ми ж із братом фінансувалися по залишковому варіанті.

Згодом двоє дітей Вікторії вступили на престижні факультети університету Франка, у свій перший навчальний рік їздили на пари на нових авто.

Як не як, а мій батько добре заробляв, був одним із найвідоміших хірургів України, його постійно запрошували оперувати за кордон.

Ми ж із братом, нажаль за всім цим благополуччям могли тільки спостерігати – як у кінофільмах.

У третьому класі до нас у школу прийшов Андрій. Він мав виступи в актовому залі, йому було 24, хлопець із Пласту і агітував школярів вступати в цю організацію.

Це були дев’яності, перші роки незалежності, націоналістичні організації – були модними. Ми й записалися.

Їздили на вишколи в Брюховицький ліс, вчилися ставити намети, розпалювати вогнища, орієнтування на місцевості і всяке таке.

Перша наша із братом присяга на вірність Україні – була в Пласті – урочисто – в 11 років.

Вже у тому віці мені дуже подобалися камуфляжі, берци, усі ті військово-патріотичні пісні УПА.

Тоді ми з братом і вирішили – стати військовими. Сміялися, як в’їдемо на “красную площадь”  на танку із синьо-жовтим прапором.

Після дев’ятого класу – ми переїхали до мами. Вона була інженером, із двома вищими освітами, заробляла так собі. Але відразу сказала – мовляв, хлопці, живіть собі самостійно. Ну, малося на увазі, власним коштом.

Нам із братом не залишалося нічого, як піти на будову. Ми перейшли до вечірньої школи, а вдень тягали цеглу та бетонні плити.

Одного разу, у мене не було зовсім грошей на дорогу – у той день мала бути зарплата. Попросив у мами. Там якісь кілька гривень. Увечері віддам.

Було образливо – грошей мама не дала. Мовляв, твої проблеми.

Готували їжу ми із братом також окремо – мама жила своїм життям.

Одним словом, і дитинство, і юність, і молодість – були в одні ворота.

Брат іде в армію

У вісімнадцять наші шляхи із братом розійшлися – він пішов на строкову службу.

Ще до того, ми трохи тусувалися в одній патріотичній організації. Там пікетування різні, бійки. У одній з них я отримав травму голови, зашивали двічі – перший раз якось не вдало вийшло.

Тож у військкоматі мене забракували.

Мені було соромно – перед братом, пластунами, друзями-націоналістами.

Відверто, то я навіть перший – і останній раз у своєму житті пробував дати хабара – як сьогодні пам’ятаю, 600 гривень.

Це був 2003 рік – я стільки заробляв на будові за два місяці. Важкої роботи. Я приніс ті гроші майору Полякову – мол, товаришу, візьміть на “срочну” службу.

Одним словом, пройшов я ще після цього, обстеження у психіатра, і наркологічному диспансері, майор мене послав – нам калік не треба, так що залишайся ти із травмованою головою та своїми грошима на “гражданці”.

На перших порах брат писав довгі листи – уся ця романтика військова, там приказки, афоризми. Пісні різні, віршики. Потім, ми посварилися – він назвав мене “тряпкою”, і що “закосив” від армії.

Брат відслужив, потім пішов на “контракт”. Згодом трохи жив то у Києві, то у Польщі – коли почалася війна, був мобілізований, стояв під Донецьком, зараз знову за кордоном. Після тієї сварки, ми так і не відновили стосунки та перестали спілкуватися.

Одним словом, я залишився зовсім один.

Армійська романтика

Увесь Євромайдан я провів у Києві.

Почалася війна. Я знову захотів у армію.

І це вже була інша ситуація. У порівнянні із попередніми роками і моїми прагненнями стати військовим – уже реально стріляли, гинули люди. Усі ці села, що стояли навколішки, проводжаючи полеглих в боях.

Не знаю, що там сталося за ті роки із моєю травмою, але медкомісії визнали мене придатним. Я підписав контракт.

І по Йордану 2017-ого за мною закрилася масивна металева брама військової частини у Старичах.

Ця морозна днина раз по раз спливала перед моїми очима наступні місяці.

І в нарядах, і на стрільбах, і в бойовій частині, і в окопі на Донеччині, і в спаленому до тла селі під Попасною.

І жодного разу я не пошкодував за свій вибір.

Перший ранковий підйом о четвертій ранку. Я спав на верху (“на пальмі”), під мною – новий військовий друг Міша.

— Ми мотивовані високими почуттями, – любив він повторювати. – Адже підписати контракт та добровільно піти служити в армію в країні, де точиться війна – без високих почуттів просто нереально.

Міша мав сім’ю, двох дітей, гарну роботу, каже, що в один момент його все задовбало: оці постійні новини про корумпованих чиновників і можновладців, ті розкрадання на тендерах, і продажні депутати. Він задумався – а яке майбутнє чекає моїх дітей?

Каже, не захотів, щоб вони жили в такій країні. Ну й пішов до війська.

Як і я, покладає на нього єдину надію. На зміни, та майбутнє в країні.

У Старичах, за лічені дні ми усі поріднилися.

Ні, звісно траплялися конфлікти, там непорозуміння різні. Але ми усі були тут, із думкою, що невдовзі потрапимо туди, на Схід, боронити країну та захищати народ.

Цей такий момент розуміння побратимства, якось по особливому об’єднував.

Але до бойових позицій було ще, ой як далеко.

Натомість, попереду мене чекав КМБ – “курс молодого бійця”.

Мій перший командир взводу – молодший сержант Андрюха – був високим і педантичним блондином. Під його наглядом, я десятки разів перестеляв ліжко, а ще до цього – стройовий огляд, порядок дня. Одним словом, ми здружилися.

Перший наряд по роті  – я був днєвальним – не всипаний і злий – перемивав і перемивав туалети. Але якось пережив.

У Старичах мене прозвали “Юристом”. Хоча у мене за плечима на той час – лише вечірня школа, але на гражданці я трохи встиг позайматися право захистом.

Після Євромайдану, я десь зо три роки, паралельно з купівлею-продажем квартир, доклався до діяльності однієї львівської правозахисної організації.

Ночами сидів і студіював Кодекси та Закони, вдень ходив на суди, по дорученнях представляв інтереси людей. До нас зверталися здебільшого ті, хто не мали грошей на адвокатів. А ми відстоювали їхні інтереси задарма.

За той час я стикався із багатьма держслужбовцями, працівниками судів та правоохоронцями. І найбільше нервувала ота їх бюрократія. Це єдине бажання – знайти підстави та приводи, аби прогнати людину, і не виконувати свої обов’язки.

Натомість, коли я опинився у лавах Збройних Сил, я побачив зовсім протилежне ставлення. В армії набагато краще поставлене питання вирішення проблем підлеглих. Адже якщо щось трапляється у солдатів – це “зальот” для командира. Відповідно, вони намагаються цього не допускати. Тому є і порозуміння, і зв’язок солдатів та командира.

Напевне, мені дуже допоміг досвід мого брата. Ті кілька недовгих годин, які ми із ним бачилися, коли він повернувся із АТО, Володимир наполягав, що є багато моментів і випадків, які потрібно стерпіти у взаємовідносинах із командиром.

-Ти мусиш стерпіти, бо на тому командирі висить відповідальність за вас усіх, – казав брат.

Дні в учебці

В частині я багато чого для себе здобув.

Напевне, спершу із чим стикнувся – так це дисципліна.  У цивільному житті я не знав, що це таке. І навіть банальна – дисципліна харчування. Армія ж заставляє слідкувати за собою, не тільки за фізичним, а й за моральним станом.

У неповних тридцять я почав задумуватися про духовність. Щонеділі в частині ходив на Службу Божу. Складно буде повірити, але у нас в Старичах по неділях проводили й концерти.

Ходив я і в тренажерний зал. Чого – нормально – качалка і безкоштовно. Намовив мене тягати залізо Сергій, із Запоріжжя. Він говорив російською і надто дратувався від мого галицького діалекту.

Я ж натомість, його спеціально підколював – оці всі “мешти, пляцки, кобіти, файно”.

Сергію, як і мені, кілька годин свистіло у вухах, після наших перших стрільб із АК 74.

Від нього я дізнався і про другу валюту в нашій частині – “багєти”. Батони з сосискою. Під кінець чотиримісячного курсу ми спорили між солдатами на багети, хто краще відстріляється.

Із стрільбами – то окрема тема. Командири були на них просто завернутими. Нас десятки разів запитували чи ми все добре зрозуміли, повторювали, пере повторювали, втовкмачували ті технічні характеристики видів озброєнь. Я ночами то все зубрив – командири вимагали – мовляв, врятує вам життя.

Але найбільше мені подобалося, що люди, які вчили мене “життя” були не кімнатними теоретиками. Кожен із командирів – бойовий офіцер.

От мій командир роти – виходив з Іловайська і Дебальцево. Він десятки хвилин міг стріляти з автомата однією рукою, і вчив нас таким “рембовським” трюкам.

Ми його називали “Шеф”. Патріотизму – за десятьох.

У відносинах із ним зрозумів, що найбільше мотивує солдат на службі. Харизма і репутація бойового командира.

Напевне, складно буде повірити, але інший командир любив поезію. Просто зачитувався. Казав – допомагало в АТО.

Він міг сидіти у “Світлиці” (кімната дозвілля) і годинами цитувати Т.Шевченка, І.Франка, Л.Костенко. Ці рядки “ледача доля одурила”, “народе мій замучений”, “чи пожалів, чи вдячен був Пілату” – наш командир міг годинами цитувати. І якось зовсім не в’язалося воно із тими анекдотами, про відсутність інтелекту в армії, які на гражданці часто любили розповідати мої співробітники.

Звісно був у нас і свій специфічний сленг, приказки, там різна військова, так би мовити романтика.

“Ротний – тато, старшина – мама”, чи “є неділя, а є воскрісєніє ”(робоча неділя).

Найбільше ж ми не любили “ПХД” – “пі…ь хорошему дню” – це коли був господарський день, оці всі чистки і прибирання казарм.

Ну і святе для нас – то “балабаси”. Так ми називали солодощі, кока-колу, халву.

Час йшов, ми рахували дні до відправки в бойові бригади, сперечалися хто першим “візьме Путіна в плєн”.

День відправки –  це дійсно було сентиментально. Нас вишикували увечері на плацу, зачитали наказ командира ОК Захід. Плакали усі. І командири.

За тих 4.5 місяці ми дійсно здружилися. Ми просили один в одного вибачення за якісь конфузи в минулому, пробачали і мирилися.

Бойова бригада

Вранці в частину приїхав автобус їдкого яскраво червоного кольору. На всю округу з нього лунала пісня Дзідзя “Я їду, їду, їду”. Рижий прапор-водій, весело реготав – “заскакуйте, чуваки, їдемо додому”.

Так я опинився в 24-ій бригаді в Яворові. Якщо так наводити повну назву – 24-та окрема механізована бригада імені короля Данила у складі оперативного командування “Захід” Збройних сил України.

Велика, чиста і… безлюдна. То була вечірня пора, тихо пусто, всі на своїх місцях зайняті своїми справами, несуть наряди.

Я собі сказав – “це моє”.

Мій новий командир, чолов’яга під сорок, більше двох років з перервами провів в АТО, мав поранення і позивний “Батя”.

У цілій частині я жодного разу не чув погано слова за нього. Ми зверталися до нього із особистими проблемами, позичали гроші! “Батя” сприяв у вирішенні проблем, надавав юридичну допомогу.

Для нас він був зразком справжнього лідера. І зразок для наслідування. А ще він психологом. Оці його постійні “ви патріоти; тільки патріоти йдуть в армію; найбільші патріоти – то військові” – неабияк піднімали наш бойовий дух.

У 24-ій я познайомився з Петром. Веселий хлопець, часто телефонував дружині і бажав щовечора “добраніч” маленькій донечці. Я з ним ще двічі пересікався потому – спочатку в АТО, де я його обіграв на шашковому турнірі.

Ну і другий раз – коли його проводили в останній шлях. Пів року тому – в селі на Львівщині. Петра “дістав” снайпер в районі Горлівки. Його мрія звільнити Крим поки залишилася не здійсненною.

За місяць довели наказ –  я в списках на ешелон на Схід. Автобус-залізнична станція – вагон-дорога.

Їхали понад три доби. З наближенням до Донецької області люди ставали все більш мовчазними, і частіше дивилися у вікно. Хтось намагався заснути, хтось ділився із іншими чим мав.

Спалені села

Я заступив на свою першу позицію під Попасною на Луганщині. Ліс, болото, густа-густа темна ніч. Не видно було навіть своєї ноги.

І це відчуття пальця на запобіжнику автомата, коли чуєш ритм свого дихання.

То була неділя, почало світати, десь співала пташка – але якось так затяжно-тужно. Наче відчувала, що навколо війна.

Села без світла, обстріляні артилерією згорілі хати, дитячі майданчики, що заросли бурянами, погнилі абрикоси на деревах.

А ще, у перші дні, здивували атошні собаки – невід’ємна частина наших підрозділів. Інколи здавалося, що вони краще розуміють команди ніж солдати.

Я пригадую, як наша вівчарка завивала у зеленій шестірці під пісню “Вона” Чубая, коли ми гнали на повній швидкості селом прилеглим до сірої зони.

Я, водій “Шумахер”, вівчарка та мій “покемон” – кулемет ПКМ.

По вечорах, у лісі, командир любив пофілософствувати на тему переваг вищої освіти, і кар’єрних можливостей для офіцера. Врешті, за пару місяців він загітував мене вступати, дав характеристику, поставив резолюцію на рапорті.

Я повернувся у Львів. Армія в чергове дала мені нову можливість – здійснилася моя мрія, і я за пільгою вступив на заочне навчання. Відбув сесію, кілька днів відпочину – і знову на Схід.

Цього разу – Донецька область, Торезький район.

В ешелонах туди, я зустрів своє тридцятиріччя. Торт, на пластиковій кришці, куплений на збитій із дошок залізничній станції, був найсмачнішим у моєму житті.

Сафарі, баня і волонтери

Перша позиція – перший постріл ворожого РПГ – падіння в окоп – якісь миті секунди.

Я здружився із “Снайпером”. Він пройшов мобілізацію 14-ого, 29 блокпост на Луганщині, аеропорт.

Разом із ним ми влаштовували “сафірі” на сєпарські дрони.

Коли точилися бої, як бальзам на душу було слухати хвилю ворога:

– Что я здесь делаю, Укропы с американцами идут вперед. Нас всех накроют, – перекривляв їх “Морпєх”.

Він у нас був кухарем, і досить не погано готував. Складно повірити, але двічі навіть був шашлик. Їжі було вдосталь, лише от з молочними продуктами був “напряг” – а так – я від’їдався.

“Морпєх” був педантичним і вимогливим, тож задовбував усіх і усюди – аби нам вчасно підвозили продукти та харчі.

Окреме питання – баня. Особливий привід для щастя – чисте тіло.

Наша баня – це був звичайний бліндаж, викопана яма, там були витяжки, буржуйки, то все було оббито дошками і фольгою.

…Через два дні по моєму приїзду, стався перший масований обстріл нашої позиції. Я реально хрестився. Мені заклинило кулемет, був мороз, я його не ховав, і він мені напевне перемерз.

– Кидай, бери РПК, – крикнув “Полтава”.

Це були перші дні, ми ще не знали і не зорієнтувалися, місця де підлазять “сєпари”.

Після бою командир підбадьорював солдат:

— Ми захищаємо наших, ми на своєму, ми на рідній землі. Ви ще тут будете помідори садити.

Такі палкі спічі реально допомагали.

До наших позицій, по яких вівся вогонь було 500 метрів – і от туди на саме Різдво приїхали київські волонтери. На Валентина, ті дівчати надіслали нам сердечка, а на Великдень – паски, які ми святили вночі.

“Політолог” після обстрілів повчав нас, побратимів. На гражданці, він 22 роки відпрацював у школі, любив ту справу, тож солдати слухали його із захопленням.

— Люди втікають від дійсності. По різному. Але дійсність нікуди не дівається. І вона у нас одна – Батьківщина в небезпеці. Українське суспільство складає іспит. І саме армія є в авангарді рушійних змін, – жестикулював руками “Політолог”. – І ти тут на позиції думаєш про одне: як виконати завдання, зберегти своє життя і вберегти побратима.

Тоді я зрозумів, що на війні психологічний момент і настрой – чи не найважливіше.

Я не раз згадував у ті морозні ночі командира “Батю” з 24-ої в Яворові.

Оті його розповіді, що не треба себе видавати вночі, про режим тиші і маскування, відкрите паління, голосні речі та використання оптики.

Хтось повинен робити цю роботу

– Сьогодні будемо знімати прапор,  – сказав “Кишиньов”.

Це так прозвучало буденно і невимушено. Просто і коротко.

Наш прапор стояв в полі. Це був особливий орієнтир для ворожої артилерії і мінометів. І так, щоб розуміти, то поле повністю прострілювалося із сєпарських позицій.

– Ти не переживай, живемо один раз. Хтось повинен зробити цю роботу. –

Вирішили йти, коли починало темніти. Аби противнику було складніше нас побачити – зір ще не адаптувався, а прилади нічного бачення не можна включати.

“Марко” прикривав нас із автомата. Але відверто, якщо б у той момент сєпарський снайпер був на позиції, він нас б із “Кишиньовом” як в тирі. Йому знадобилися б лічені секунди аби нас дістати.

…Сьогодні я зовсім на інших позиціях. Але ту службу під Попасною згадую, сумую за нею.

І за тими місцевими людьми.

За Лєнкою, з Костянтинівки, яка продавала “балабаси”.

За Альною та Ксюхою, в яких раз на два тижні стригся.

За таксистом Вовчиком, який підвозив з недільного “увальнєнія” на сам початок лісосмуги впритул бойової позиції.

За вівчаркою Смужкою, яка проводила мене, коли я від’їжджав, більше 2.5 кілометрів, і опісля повернулася на бойову позицію.

І за товаришами – “Дубом”, єдиним двох-сотим за 3 місяці на моїй позиції під Попасною. І “Юріком”, якому відірвало пальці на лівій руці.

***************

Для мене армія – це родина. Це сімейні цінності.

Тут я знайшов те, чого мені не вистачало в дитинстві – сімейний затишок.

Ми по різному один до одного ставимося, маємо різні погляди – але ми єдине ціле. Ми – товариші.

Дивимося один на одного перед боєм.

– Ну що – пішли, – встає старший.

Зброю в руки, забуваємо усі сварки і конфузи. Ми єдиний механізм тут, ми неподільні і залежні один від одного. Ми Велика Українська Родина. Ми – Армія.

Тарас Зозулінський

79 Comments on “Моя сім’я – Армія”

  1. Hi! This is my first visit to your blog! We are a collection of volunteers and starting a new initiative in a community in the same niche. Your blog provided us valuable information to work on. You have done a marvellous job!

  2. I have to express some appreciation to the writer for rescuing me from such a predicament. Right after looking through the search engines and obtaining strategies which are not helpful, I assumed my entire life was gone. Existing minus the answers to the problems you have sorted out by way of your entire guide is a crucial case, and the kind which might have in a negative way damaged my entire career if I hadn’t come across your site. Your main mastery and kindness in dealing with all things was precious. I’m not sure what I would have done if I had not encountered such a point like this. I’m able to now look forward to my future. Thanks so much for your high quality and effective guide. I won’t be reluctant to endorse your blog to anyone who needs care on this problem.

  3. You actually make it appear really easy together with your presentation however I to find this topic to be actually something which I believe I might never understand. It seems too complicated and very broad for me. I am having a look ahead for your next post, I’ll attempt to get the grasp of it!

  4. I cherished up to you’ll receive carried out right here. The caricature is tasteful, your authored subject matter stylish. however, you command get got an edginess over that you want be turning in the following. in poor health for sure come further until now again as precisely the similar just about a lot continuously inside case you defend this increase.

  5. With havin so much content and articles do you ever run into any problems of plagorism or copyright violation? My site has a lot of unique content I’ve either created myself or outsourced but it appears a lot of it is popping it up all over the web without my authorization. Do you know any solutions to help stop content from being ripped off? I’d truly appreciate it.

  6. hello there and thank you for your info – I’ve definitely picked up anything new from proper here. I did however experience several technical points the usage of this site, as I skilled to reload the web site a lot of times previous to I could get it to load properly. I were considering in case your web hosting is OK? No longer that I’m complaining, but slow loading circumstances times will often impact your placement in google and can harm your quality score if advertising and ***********|advertising|advertising|advertising and *********** with Adwords. Well I’m including this RSS to my e-mail and can glance out for a lot extra of your respective interesting content. Ensure that you update this once more soon..

  7. Hiya very nice web site!! Guy .. Excellent .. Wonderful .. I will bookmark your site and take the feeds additionally…I’m glad to find a lot of useful information here in the publish, we need work out more strategies on this regard, thanks for sharing.

  8. You can certainly see your expertise in the work you write. The arena hopes for more passionate writers like you who are not afraid to mention how they believe. Always follow your heart. «Until you’ve lost your reputation, you never realize what a burden it was.» by Margaret Mitchell.

  9. Howdy! Do you know if they make any plugins to assist with SEO? I’m trying to get my blog to rank for some targeted keywords but I’m not seeing very good gains. If you know of any please share. Cheers!

  10. Nice read, I just passed this onto a friend who was doing some research on that. And he just bought me lunch as I found it for him smile So let me rephrase that: Thank you for lunch! «A thing is not necessarily true because a man dies for it.» by Oscar Fingall O’Flahertie Wills Wilde.

  11. Thank you for the sensible critique. Me and my neighbor were just preparing to do a little research about this. We got a grab a book from our area library but I think I learned more clear from this post. I’m very glad to see such wonderful information being shared freely out there.

  12. Fantastic blog you have here but I was curious about if you knew of any discussion boards that cover the same topics talked about in this article? I’d really love to be a part of group where I can get advice from other knowledgeable people that share the same interest. If you have any recommendations, please let me know. Many thanks!

  13. Does your site have a contact page? I’m having problems locating it but, I’d like to send you an email. I’ve got some creative ideas for your blog you might be interested in hearing. Either way, great blog and I look forward to seeing it improve over time.

  14. What i don’t understood is actually how you’re now not actually much more smartly-appreciated than you may be now. You are very intelligent. You already know therefore significantly in relation to this topic, produced me for my part imagine it from numerous varied angles. Its like women and men don’t seem to be involved except it?¦s one thing to do with Lady gaga! Your personal stuffs nice. At all times care for it up!

  15. I’m impressed, I have to say. Really not often do I encounter a weblog that’s both educative and entertaining, and let me inform you, you might have hit the nail on the head. Your thought is excellent; the difficulty is one thing that not sufficient people are talking intelligently about. I am very joyful that I stumbled across this in my search for something relating to this.

  16. I love your blog.. very nice colors & theme. Did you make this website yourself or did you hire someone to do it for you? Plz answer back as I’m looking to construct my own blog and would like to find out where u got this from. thanks a lot

  17. Wonderful items from you, man. I’ve have in mind your stuff prior to and you’re just extremely excellent. I really like what you’ve received right here, really like what you are stating and the way by which you say it. You are making it entertaining and you continue to take care of to stay it smart. I can not wait to learn far more from you. This is really a great site.

  18. Thanks for sharing excellent informations. Your website is very cool. I am impressed by the details that you have on this site. It reveals how nicely you understand this subject. Bookmarked this web page, will come back for more articles. You, my friend, ROCK! I found simply the info I already searched all over the place and simply could not come across. What an ideal web-site.

  19. Greetings from Los angeles! I’m bored at work so I decided to check out your website on my iphone during lunch break. I really like the knowledge you present here and can’t wait to take a look when I get home. I’m surprised at how quick your blog loaded on my phone .. I’m not even using WIFI, just 3G .. Anyhow, good site!

  20. I simply want to tell you that I’m beginner to blogs and seriously savored this web blog. Very likely I’m want to bookmark your blog . You really have exceptional writings. Bless you for sharing your website page.

  21. I have been surfing on-line more than three hours these days, yet I by no means discovered any attention-grabbing article like yours. It’s beautiful price enough for me. Personally, if all web owners and bloggers made good content material as you probably did, the net will likely be much more helpful than ever before. «When the heart speaks, the mind finds it indecent to object.» by Milan Kundera.

  22. hello!,I love your writing very a lot! percentage we keep up a correspondence extra about your article on AOL? I require a specialist on this house to unravel my problem. Maybe that’s you! Having a look forward to peer you.

  23. Wonderful blog you have here but I was wondering if you knew of any message boards that cover the same topics talked about here? I’d really love to be a part of online community where I can get feedback from other experienced individuals that share the same interest. If you have any recommendations, please let me know. Thank you!

  24. Usually I do not read post on blogs, but I wish to say that this write-up very compelled me to take a look at and do so! Your writing style has been amazed me. Thanks, quite great post.

  25. Hey, I think your website might be having browser compatibility issues. When I look at your blog site in Opera, it looks fine but when opening in Internet Explorer, it has some overlapping. I just wanted to give you a quick heads up! Other then that, amazing blog!

  26. That is the proper blog for anybody who desires to search out out about this topic. You understand a lot its virtually laborious to argue with you (not that I truly would want…HaHa). You undoubtedly put a brand new spin on a subject thats been written about for years. Great stuff, simply nice!

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *